Церква священномученика Харлампія входить до комплексу Гамаліївського (Харлампієвого) монастиря, розташованого на підвищеному лівому березі р. Шостки в с. Гамаліївка Шосткинського району.

Історія монастиря починається з другої половини XVII ст., коли Антон Гамалія, генеральний осавул в уряді Івана Мазепи, викупив ці землі у козака Степана Бугая. У 1702 р. він збудував дерев᾿яну церкву  св. Харлампія (Харлампій – «радістю сяючий» (грецьк.), навколо якої згодом виникла Харлампієва пустинь. 1713 року скит перетворено на жіночий монастир, а наступного року гетьман Іван Скоропадський оголосив себе титарем монастиря і своїм коштом розпочав муроване будівництво: заклав собор Різдва Богородиці, теплу церкву Харлампія, корпуси келій, оборонні мури з чотирма наріжними й трьома середстінними надбрамними вежами. Згодом були споруджені гетьманські будинки, де іноді жив сам І. Скоропадський з родиною, а після його смерті – вдова Анастасія, яка навіть влаштовувала тут бали для українського шляхетства. Незважаючи на обнесення території монастиря мурами, його фортифікація мала символічне показове значення.

Поряд із головним соборним храмом, у північно-західному куті монастирського подвір’я знаходилася трапезна церква священномученика Харлампія. Храм, який було побудовано в 1721 р., став усипальнею двох гілок роду Скоропадських. Тут, біля правого криласу, 6 липня 1722 р. поховали гетьмана Івана Ілліча Скоропадського і встановили різьблену плиту з написом: «Зде опочиваетъ тіломь рабъ Божій Іоаннъ Скоропадскій войскъ запорожскихъ гетманъ, сей обители фундаторъ, преставися в Глухові року 1722 мізсяца іюля третьего дня». Анастасія Скоропадська, яка померла 13 січня 1730 р., спочиває поряд з чоловіком. У заповіті вона розпорядилася перетворити монастир з жіночого на чоловічий, що й було зроблено 1733 р. Сюди перейшли ченці з Мутинського монастиря. Поруч з батьками 2 квітня 1733 р. поховали їх дочку Уляну Іванівну Толстую (дружину ніжинського полковника Петра Петровича Толстого), яка померла 13 березня того року у селі Яковлеве під Москвою.

Більше ніж через 150 років після їх смерті в трапезній церкві Гамаліївської обителі було поховано Петра Івановича Скоропадського – батька гетьмана Української держави Павла Скоропадського, сестру гетьмана Єлизавету, його матір Марію Андріївну Миклашевську та брата Михайла Петровича. «Усі вони, – як згадував Павло Скоропадський, – поховані поряд, там же, де поховані гетьман Іван і гетьманша Анастасія».

Храм священномученика Харлампія мав дві трапезні: одну велику – літню, й іншу малу – теплу. До нього примикав двоповерховий корпус, в якому містилися настоятельські покої, із похилим дахом, що був зведений після 1826 р. на місці дерев’яних, що згоріли під час пожежі 1795 р. До того року з південного боку трапезної церкви, за собором Різдва Пресвятої Богородиці, знаходилася велика одноповерхова дерев’яна будівля, у котрій розміщувалося 13 чернечих келій.

З приходом радянської влади закінчилось спокійне життя обителі. 1 травня 1924 р. Гамаліївський монастир закрили, а приміщення, де проживали монахи, передали під житло для людей похилого віку, згодом – під дитячий притулок. В ході вилучення церковних цінностей більшовики, в першу чергу, пограбували усипальницю Скоропадських, зняли величезний дзвін, розпиляли його на шматки і здали на металобрухт, а іконостас розібрали і викинули, знявши позолочені деталі.

З початком Другої світової війни послабився тиск на православ’я. Скориставшись цією обставиною, священнослужителі у 1941 р. поновили діяльність Харлампіївської церкви як парафіяльного храму с. Гамаліївки. В 1956 р., в розпал т. з. «хрущовської відлиги», Гамаліївський монастир оголосили пам’яткою архітектури республіканського значення. Дослідник архітектури Лівобережної України Михайло Цапенко, який побував у монастирі в кінці 1950-років, писав: «У невеликій трапезній церкві… Скоропадського та його дружину поховано. Могили прикрашають добре збережені білокам’яні різьблені плити. Ці плити мистецької роботи, незрозуміло як збережені в такій глушині, – теж рідкість. Споруди монастиря занедбано. Але добре, що хоча б уціліли…».

Новий етап в історії обителі розпочався у грудні 1961 р., коли за рішенням Сумського облвиконкому її територія і будівлі були передані у відання Міністерства внутрішніх справ УРСР. Монастир привернув увагу силовиків своєю інфраструктурою: мурованою огорожею, келіями, в яких можна було розмістити ув’язнених, церквами з майже готовими «виробничими площами». Їх пристосували та переобладнали під потреби виробничо-виховної установи суворого режиму утримання (підприємство 319/66, Шосткинська виправна колонія № 66). Богослужіння проходили тільки в одній з церков – Харлампіївській.

Перш, ніж до колонії потрапили перші утриманці, були обстежені всі монастирські будівлі на предмет виявлення пустот та підземних ходів, які б могли бути використати ув’язненими під час втечі. Очевидцем тих подій став житель с. Гамаліївки, працівник колонії Олексій Борисенко, чиї писемні свідчення зберігаються у Харлампіївській церкві. «Після виявлення склепу гетьмана та членів його сім’ї, – згадував О. Борисенко, – керівництво управління внутрішніх справ запропонувало представникам духівництва перепоховати їх останки. Однак ті відмовилися, посилаючись на те, що ні гетьман, ні члени його сім’ї не зараховані до лику святих. Після цього хтось із членів комісії віддав наказ забетонувати склепи. Для цього привезли три автомобілі-самоскиди бетону і залили їм два склепи з останками І. Скоропадського, членів його сім’ї і членів родини П. Скоропадського, а потім засипали щебнем та піском склеп, що знаходився у південній прибудові до храму св. Харлампія, в якому зберігалося 6 трун з останками настоятелів і настоятельниць Гамаліївської обителі».

У 2008 р. Інститут історії та теорії архітектури і містобудування (НДІТІАМ) – науковий заклад у сфері проведення фундаментальних історико-архітектурних та теоретичних досліджень в галузі історії та теорії української архітектури – провів обстеження технічного стану родинної усипальниці Скоропадських. Перед очима авторитетної комісії постала картина тотального запустіння. Директор НДІТІАМ Алла Виноградна, яка очолювала групу науковців, констатувала: «Утримання Гамаліївського монастиря справило на нас напрочуд гнітюче враження. Тут не лише науковець, а й будь-який пересічний громадянин зрозуміє, що ця пам’ятка давнини знаходиться поза межами елементарної охорони. Навпаки. Стіни старовинної будівлі вкриті грибком, шматки старовинної ліпнини відвалюються на очах. Керівництво колонії на свій розсуд переобладнало намолені століттями келії на місця ув’язнення. Подекуди прямо на могильних плитах встановлені верстати для тих, хто відбуває покарання у колонії суворого режиму. Порушуються християнські канони щодо поховання, яке не повинно знаходитися за колючим дротом, а особливо усипальниця таких значущих для національної свідомості українців осіб, як великий гетьман України Іван Скоропадський та його родина».

Указ Президента України В. Ющенка від 6 січня 2010 р. № 4/2010 «Про деякі питання збереження ансамблю пам’яток Гамаліївського Харлампіївського монастиря» зобов’язав Кабінет Міністрів України вжити заходів щодо вивільнення Шосткинською виправною колонією № 66 приміщень і споруд колишньої Гамаліївської обителі з метою її подальшого утримання, використання й розвитку як об’єкта культурної спадщини України, а також забезпечення прав релігійних громад щодо користування його культовими будівлями. Справа зрушила з місця лише навесні 2011 р., коли завдяки енергійним зусиллям правлячого на тоді архієрея Конотопської та Глухівської єпархії Міністерство юстиції України погодило виокремлення з території в’язниці Харлампіївської церкви, сусіднього корпусу колишньої літньої трапезної і залишків північно-західної башти та оборонних мурів. Храм передали Конотопській єпархії УПЦ, яка відновила функціонування жіночого монастиря. Коштом релігійної громади та спонсорів були проведені ремонтно-реставраційні роботи.

Харлампіївська тепла (трапезна) церква прилягає впритул до західної частини північного муру. Церква прямокутна в плані, тридільна, однобанна, зального типу, з гранчастою вівтарною апсидою та прибудованим з півдня великим літнім трапезним залом. Вівтар увінчує сферична баня на світловому восьмерику. Приміщення церкви перекрито зімкненими склепіннями. Фасади, звернені на парадний монастирський двір, мають суто цивільне трактування й декор; у північній стіні прорізані численні стрільниці. До північно-західного рогу будівлі прилягає одна з наріжних башт.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2023 р. № 1079 Харлампіївську церкву Гамаліївського монастиря визначено пам’яткою архітектури національного значення з охоронним номером 180065/2. Її залучено як об’єкт екскурсійного показу до туристичного маршруту «Стольне місто князя Ігоря – Новгород-Сіверський», розробленого співробітниками Національного заповідника «Глухів». «

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. В. Православні святині Сумщини. Київ: Техніка, 2009. С. 174 –183.
2. Чухно В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення. Краєзнавство, 2011. Вип. 2. С. 156 –170. 3. Чернякова Я. В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: пам’ятка архітектури чи в’язниця?