Глухівський Троїцький собор (1720–1805 рр.) посідає унікальне місце в історії культової архітектури України завдяки своїм високим мистецьким якостям та незвичайній історії будівництва, сповненій трагічних подій, до яких були причетні видатні українські політичні діячі та архітектори XVIII ст. Великою мірою це був довгобуд, розтягнутий на 85 років, що не було притаманне епосі українського ранньомодерного часу.

Договір на будівництво мурованого Троїцького собору замість однойменного дерев’яного, який на тоді був у Глухові і у якому Іван Ілліч Скоропадський отримував гетьманські клейноди у 1708 р., був укладений за його гетьманування у 1720 р. У договорі були обумовлені розміри майбутнього собору: «Должина той церкви межи стен 15 його сажен (…) Вышина от фундаменту до свода сажен 9. А чертеж и пропорцию, як соизволит пан гетьман». Проте через два роки Іван Скоропадський помер, тому зупинилось і роботи. За цей час встигли закласти підмурки нового храму й вивести стіни лише на аршин (десь 0,7 м). Наступна хвиля будівництва відбувалась вже за гетьмана Данила Апостола, про що дізнаємось з доношення архітектора А. Квасова до Малоросійської колегії, який у майбутньому буде здійснювати нагляд за роботами по будівництву собору. У доношенні архітектор зазначав, що у 1729 р. за гетьмана Д. Апостола церква частково була збудована «в длину 16 1/3 саженей, шириной 11 1/3 саженей, вышиной делано до кровли 7 2/3 саженей». Імператриця Анна Іоанівна дозволила витратити на будівництво 1000 руб. із місцевих прибутків, проте згодом виявилося, що за її указом 1740 р. майже половину цих грошей використали на реставрацію сусідньої Миколаївської церкви й дзвіниці при ній. 1746 року були викладені стіни собору висотою не більше 2 м, але зроблено це було некваліфіковано, неякісно, без архітекторського нагляду, про що засвідчував у своєму рапорті Сенату гезель (помічник архітектора) Іван Мергасов, спеціально відряджений з Москви до Глухова.

Через брак коштів та спустошливу пожежу 1748 р. будівництво собору знову було призупинене. В подальшому упродовж майже 20 років лише збиралися гроші та купувалися матеріали. Тільки у 1759 р. виклали стіни на всю висоту, проте будівля стояла, так і не покрита дахом. Стіни та стовпи, не захищені від вітру та вологи, стали поступово руйнуватися.

У другій половині ХVІІІ ст. у зв’язку із інтенсивною розбудовою Глухова як гетьманської резиденції виникла необхідність і в добудові Троїцького собору, який дуже впадав в око своїм незавершеним виглядом, оскільки знаходився на центральній площі міста – Радному майдані – і претендував на одну з його архітектурних домінант. Роботи, відновлені у 1765 р., проходили під керівництвом відомого архітектора А. Квасова, який у 1763 р. приїхав до Глухова, уклавши на 8 років угоду з гетьманом К. Розумовським.

Кураторами будівництва до Квасова були значковий товариш Приблуда та військовий товариш Клоченко. Фінансування велося Малоросійською колегією. Нею, зокрема, у 1764 р. було виділено на ведення робіт 1416 руб.; крім того, порівняно незначні надходження були отримані від окремих осіб. Протягом 1765 р. ці кошти спрямували на організацію будівельних робіт: закуплено деревину, встановлено нові риштування, придбано реманент для робітників, винайнято помешкання для їх проживання. Майстрові Коцаренку та підмайстру Петнецькому виплачено 607 руб. Частину коштів сплачено за солому, якою покрили церкву на зиму, певні суми – ковалеві за виготовлення металевих виробів, необхідних для будівництва. Була оплачена праця перевізників та підсобників. Тоді ж збудували цегельню, влаштували майстерню для випалювання вапна, яке також підвозилося на будову.

А. Квасов розробив систему кріплення існуючих стін та цегляної кладки. Він запропонував поставити додаткові стовпи-устої під зведення центрального барабану і куполу біля існуючих старих стовпів. «Надо было ту церковь совершенно каменем о трех верхах достроить и всю, как внутри, штукатуркою где должно быть рясною алебастровою работою, так и вне перед дверьми балдажины такою же штукатурною работою украсить и всю внутри потинковать и так все устроить должен (мастер) как план архитектора Квасова велит». Храм було змуровано до карнизів включно, були також виконані склепіння, проте споруда не була накрита дахом. Також Квасовим перероблено зовнішнє опорядження фасадів, що набуло рис, які більш близькі до ордерних побудов.

Щойно були завершені роботи по будівництву собору і його дзвіниці у 1772 г., як остання впала і зруйнувала північно-східний кут храму (кандидат архітектури В. Вечерський датує цю подію 1759 р.)

У 1779 р. розпочалися відновлювальні роботи. У 1781 р., коли вже тинькували стіни храму та проводили оздоблювальні роботи, А. Квасов занедужав. Нагляд за будівництвом був покладений на Ф. Савича. На думку історика-мистецтвознавця В. Пуцка, Квасов вже наприкінці 1772 р. не міг виконувати свої обов’язки через хворобу.

Фатальна для Глухова пожежа 1784 р. пошкодила бані майже завершеного собору. У 1791 р. Катерина ІІ надала на відбудову храму 10000 крб. і водночас розпорядилася розібрати погорілі муровані Михайлівську і Успенську монастирську церкви на цеглу, щоб «употребить материалы в пользу собора» (Троїцького). У 1799 р. було закінчене внутрішнє оздоблення двох приділів: північного – на честь архангела Михаїла та південного – на честь пророка Іллі. Роботи по оздобленню інтер’єрів повністю були закінчені у 1805 р. Отже, будівництво розтяглося майже на 85 років.

Троїцький собор простояв на Радному майдані Глухова до середини ХХ ст. В роки Другої світової війни він частково постраждав від бомбардування. У 1959 р. приміщення храму орендувала організація, яка займалася будівництвом та ремонтом доріг. У лютому того ж року науково-дослідним та проєктним сектором Республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва був зроблений проєкт консервації пам’ятки архітектури XVIII ст. У загальній технічній характеристиці храму станом на 1959 р. зазначалося, що будівля собору двохярусна, шестистовпна, трьохкупольна, трьохапсидна. Довготривале будівництво відбилося на його архітектурних формах. Розпочате в епоху пізнього бароко, воно закінчилось вже в епоху класицизму. Вплив останнього позначився в оформленні північного, південного та західного входів, на формі куполів та капітелях колонок, розташованих на центральному барабані. За структурою плану і деякими рисами об’ємно-просторового рішення Троїцький собор наближався до Межигірського Спаського собору (особливо його план та оформлення барабану купола). Він також був схожий на збудований І. Скоропадським собор Гамаліївського монастиря, проте з великим впливом традиційного для української архітектури хрестово-купольного типу храму. Це позначилось в піднятті об’єму трансепту до рівня центрального нефу, який значно вищий бокових нефів. Завдяки цьому церква вийшла начебто двоповерховою чи двоярусною. Собор тринефний у плані, у східній частині завершений трьома апсидами (середня – напівциркулярна, бокові – у вигляді закруглених прямих кутів).

Оглянувши зовнішні архітектурно-конструктивні елементи пам’ятки, спеціалісти зазначили відсутність загрозливих осадових явищ. Цегляна відмостка потребувала часткової заміни, як і стіни в місцях вибоїн і вивітрювання. Особливо постраждали карнизи. Збереженість тиньківки складала 20%. Дах потребував заміни дерев’яних конструкцій на 100%, глави і восьмерики збереглися на 50%, зовнішнє декоративне убранство (напівколонки, сандрики, наличники) необхідно було відновити, замінивши зруйновані та вивітрені деталі.

У результатах огляду внутрішніх конструкцій і декоративних елементів Троїцького собору наголошувалось на повну втрату ліпних та скульптурних прикрас, відсутність підлоги, часткову збереженість тиньківки, заміну дверей та вікон, відновлення карнизів, сходів тощо. Із загального висновку слідувало, що собор потребував негайного відновлення.

Проєкт будівельно-консерваційних робіт Троїцького собору був виконаний у відповідності до завдання обласного відділу у справах будівництва та архітектури та погоджений із Держінспекцією архбудконтролю УРСР на підставі виконаних архітектурних замірів, акту технічного стану та дефектного акту. Проєктом передбачалося виконати першочергові ремонтно-реставраційні роботи, зокрема відновити дах за первісною формою, замінити покрівлю та водостоки, зруйновані дерев’яні конструкції, стропила.

Другою чергою робіт планувалося відреставрувати фасади та інтер’єри, завершити ремонт куполів. Однак ні складна доля, ні мистецька неповторність собору, ні готовий проєкт реставраційних робіт не зупинили глухівське міське і сумське обласне керівництво. У 1962 році, виконуючи злочинні кремлівські настанови, на стінах собору намалювали великі тріщини, сфотографували їх, щоб довести «аварійність» будівлі. Пам’ятку архітектури республіканського значення, яка була занесена до державного реєстру під № 6, довго з великими труднощами висаджували у повітря вибухівкою. На підмурах собору, на давніх похованнях спорудили автовокзал «в интересах трудящихся».

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. 591 с.
2. Пуцко В. Г. Маловідома споруда А. Квасова в Україні. Архітектурна спадщина України. Вип. 3. Ч. 1: Питання історіографії та джерелознавства української архітектури; за ред. В. Тимофієнка. Київ: Українознавство, 1996. С. 121–130.
3. Центральний державний історичний архів України, ф. 54, оп. 3, спр. 5206, 136 арк.
4. Державний архів Харківської області, ф. 7, оп. 1, спр. 1752, 35 арк.
5. Проект консервації пам’ятки архітектури ХVIII ст. Троїцького собору у м. Глухові Сумської обл. Рукопис, 1959. 29 c.
6. Юрченко С. Б. Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові. Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Вип. 8. Київ – Глухів, 2015. С. 14–24.
7. Филарет Гумилевский. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. VII. Чернигов, 1873. 326 с.