Кожне українське місто має своє осердя – площу, що була центром соціального, політичного, духовного і культурного життя.

У Глухові – це Радний майдан. Саме цей майдан став у XVIII ст. не тільки місцем урбаністичних трансформацій Глухова від середньовічного городища до столичного центру Лівобережної України, але головною площею Гетьманщини – просторовим втіленням гетьманської влади, козацького самоврядування, православної традиції.

Формування функціонального ядра Глухова – Радного майдану – розпочалося ще у XVII ст. зі спорудження козаками та місцевими жителями дерев’яної Троїцької церкви (1657 р.) і зведення дерев’яного Миколаївського храму. Точна дата побудови останнього невідома. Але вже у 1683 р. церква діяла, оскільки саме тоді в універсалі гетьмана І. Самойловича згадувався священник Максим Софонович, а у 1684 р. гетьман І. Самойлович подарував Миколаївському храму Євангеліє у срібній оправі. Імовірно, дерев’яний Миколаївський храм був знищений пожежею, що сталася у Глухівській фортеці у 1685 р.

Після пожежі 1685 р. та зведення на місці згорілої дерев’яної однойменної мурованої Миколаївської церкви (1693–1695 рр.), Радний майдан набув впорядкованого вигляду.

За розпланувальною структурою Глухова (планами 1724 та 1746 рр.) Радний майдан розташовувався біля перехрестя двох головних вулиць: Московської (захід-схід) – нині вул. Київська, і Путивльської (північ-південь) («вулиця із Путивля, що через город іде» – нині вул. Терещенків). Це відповідало існуючій на тоді класицистичній концепції просторової організації. Майдан мав великі розміри: обіймав простір у межах між дерев’яним Троїцьким собором та мурованою Миколаївською церквою і поділявся на дві функціональні зони: північну – торгівельну (тут відбувалися базари та ярмарки) і південну – адміністративну.

До нищівної пожежі 1748 року на Радному майдані височіли головні храми міста – Троїцький собор, Миколаївська церква та дерев’яна церква Великомучениці Варвари, розташована між ними. Тут також містилися ратуша, до якої прилягали торгові ряди, будівлі установ генерального уряду й гетьманської резиденції.

На початку XVIII ст. Радний майдан у Глухові – не просто географічна точка на мапі, а символ епохи, головна соборна площа Гетьманщини.

Кульмінаційним епізодом в історії площі стало 6 листопада 1708 р., коли на Радному майдані обрали нового гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського (1708–1722 рр.). Саме тут, після знищення московським військом гетьманської столиці Батурин, було скликано козацьку раду, яка остаточно закріпила за Глуховом статус нового центру адміністративної влади Гетьманщини. Ця подія заклала основи того, що пізніше науковці назвуть «Глухівський період» в історії України.

Як зазначають джерела, у листопаді 1708 р. площа стала ареною для церемоніалу з театралізованими елементами: від вручення гетьманських клейнодів Івану Скоропадському до демонстративного «проводу Мазепи в пекло». У Троїцькому соборі церковним духовенством було проголошено анафему Мазепі, а на Радному майдані знищено опудало гетьмана.

Протягом наступних десятиліть Радний майдан у Глухові продовжував виконувати функцію сакрального публічного середовища, в якому співіснували інститути церковної і світської влади, де збиралися козацькі ради і велася ідеологічна боротьба за українську ідентичність у межах Російської імперії.

Удосвіта 1 жовтня 1727 р., на свято Покрови Пресвятої Богородиці, на Радному майдані у Глухові відбулося обрання нового гетьмана – Данила Апостола (1727–1734 рр.). Сигналом до початку Генеральної ради стали постріли із трьох гармат Глухівської фортеці. Усі козацькі полки зі зброєю пішо вишикувалися в чотири лави на Радному майдані навколо Миколаївської церкви. Перед північними дверима храму стояли духовні особи та інші достойники. У супроводі військової музики принесли царську грамоту та державні клейноди – булаву, печатку, велику хоругву, значок і бунчук, і тричі спитали, кого козаки хочуть обрати гетьманом. І три рази козаки відповіли, що миргородського полковника Данила Апостола.

Новий і, як виявилося, останній етап розвитку української державності XVIII ст. розпочався 22 лютого 1750 р. з проголошення на Радному майдані в Глухові гетьманом Кирила Розумовського (1750–1764 рр.).

У вересні 1763 р. у Глухові на великій старшинській раді козацькою старшиною, бунчуковими і військовими товаришами склали і затвердили документ «Прохання шляхетства і старшини разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Після цього було написано ще окрему чолобитну на ім’я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні: після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише з його прямих спадкоємців. Ця Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства спричинили великий переляк у Петербурзі. Як наслідок, Кирила Розумовського викликали до столиці і примусили зректися влади. Про скасування інституту гетьманства в Україні російська цариця Катерина II повідомила підданців указом від 10 листопада 1764 р.

У другій половині XVIII ст., із втратою столичних функцій, Радний майдан у Глухові став осередком торгівлі.

Образ площі у XIX ст. і до радянських часів визначали зведені на Радному майдані торгові лавки та кам’яні торгові ряди. Останні були збудовані у 1884 р. коштом відомого цукрозаводчика і мецената Федора Артемійовича Терещенка (нині вони переобладнані під майстерні ВСП Професійно-педагогічного фахового коледжу Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка).

У ХХ ст. простір Радного майдану зазнав радикальних трансформацій і втратив свою функціональну цілісність.

У 1930 р., у рамках антирелігійної кампанії, була знесена розташована на Радному майдані чотириярусна дзвіниця Троїцького собору. У 1962 р., виконуючи злочинні кремлівські настанови, висадили в повітря вибухівкою Троїцький собор – пам’ятку архітектури республіканського значення, занесену до державного реєстру під № 6. На підмурках собору, на давніх похованнях облаштовували транспортну інфраструктуру – спорудили автовокзал «в інтересах трудящих». У 90-х роках XX ст. поряд з автовокзалом було побудовано міський ринок.

Саме поняття «Радний майдан» поступово зникло з ужитку. На місці знищеної автентичної забудови звели нові будівлі. Головний храм Гетьманщини – Миколаївська церква – натепер стояв не посеред просторової домінанти адміністративного центру, а у дворі п’ятиповерхових житлових будинків. У межах Радного майдану також розташований сучасний сквер Бортнянського та Березовського – улюблене місце відпочинку мешканців і гостей Глухова.

Збережена частина колишнього Радного майдану – нинішній Соборний майдан. Він значно менший за площею, ніж історичний прообраз, і лише умовно зберігає ознаки свого минулого значення.

Реалізація генерального плану розвитку Глухова, розробленого Науково-дослідним і проєктним інститутом містобудування (м. Київ) у 2003 р., передбачає вирішення питання формування сучасного архітектурного середовища міста на основі реабілітації історико-містобудівної спадщини, як-от винос продовольчого ринку й автовокзалу з Соборного майдану для ліквідації агресивного середовища навколо пам’ятки архітектури національного значення Миколаївської церкви (1693–1695) і відтворення майдану, з яким пов’язані історичні події українського державотворення кінця ХVІІ ст. – ХVІІІ ст.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. Пам’ятки архітектури і містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Видавничий дім А.С.С., 2005. 586 с.
2. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ – Головкиївархітектура, 2002. 592 с.
3. Вечерський В. В., Бєлашов В. І. Глухів. Київ: Абрис, 2003. 164 с.
4. Чухліб Т. Гетьмани України. Військо. Політика. Держава. Київ: Арій, 2023. 352 с.
5. Реєнт О. П., Коляда І. А. Усі гетьмани України. Історичне досьє. Харків, 2017. 415 с.
6. Коваленко Ю. О. Історична топографія Глухова доби середньовіччя та ранньомодерного часу : монография. Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2024. 224 с.
7. Жукова С. П. Пам’ятки культурної спадщини у структурі діяльності Національного заповідника «Глухів». Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини / за заг. ред. С. Ю. Зозулі. Центр памяткознавства НАН України і Укр. тов-ва охор. пам’яток історії та культури, Півн.-Сх. регіон. від-ня. Київ: Видавець Олег Філюк, Центр учбової літератури, 2017. С. 60–74.