Палац К. Розумовського в Глухові – втрачена пам’ятка архітектури, одна з найвиразніших будівель у стилі європейського бароко на теренах Лівобережної України у XVIII ст.

Зведення гетьманського палацу у м. Глухові пов’язане з іменем останнього гетьмана Лівобережної України – Кирила Григоровича Розумовського (1728–1803), який протягом 1750–1764 рр. перебував на чолі гетьманської адміністрації.

У XVIII ст. Глухів був резиденцією гетьманів і фактичною столицею автономної Гетьманщини. Після відновлення інституту гетьманства імператрицею Єлизаветою Петрівною в 1750 р., у Глухові розгорнулося масштабне будівництво, у тому числі й нової гетьманської резиденції (стара згоріла під час пожежі 1748 р.).

Будівництво палацу гетьмана К. Розумовського у Глухові тривало з 1749 р. по 1751 р., оздоблювальні роботи завершили в 1757 р. Кресленик, за яким було збудовано палац, зберігся і був свого часу опублікований О. Лазеревським.

Архітектор палацу – Андрій Квасов – розробив проєкт «палат італійської архітектури» у стилі бароко. На думку К. Розумовського, будинок, витриманий у дусі італійської архітектури, мав би стати одним із найкращих у Малоросії.

Новий гетьманський двір з палацом постав за межами Глухівської фортеці (історичного центру міста), оскільки її територія на тоді вже мала надто щільну забудову. Місце було вибрано на лівому березі р. Есмань, в передмісті Веригині, біля Ярмаркової площі, поряд з московсько-київським давнім шляхом неподалік церкви св. Захарії і Єлизавети (не збереглася).

Глухівський двір Кирила Розумовського був зменшеною копією двору Петербурзького, а палац у Глухові дуже походив на палац Олексія Розумовського у Перові під Москвою, який проєктував та будував Б. Растреллі. Пізніше, за таким же проєктом, імператриця Єлизавета Петрівна дала розпорядження будувати імператорський палац у Києві.

На момент приїзду Кирила Розумовського вперше до Глухова (середина липня 1751 р.) будівництво гетьманського палацу ще не було в повній мірі завершене. Гетьман з сім’єю зміг переїхати до нової резиденції тільки у жовтні цього року.

Палац К. Розумовського у Глухові збудували з дерева, фасади потинькували так, що ззовні він виглядав як мурований. Палац був досить великим (25 кімнат тільки в головному корпусі), одноповерховим на цокольному напівповерсі, де містилися службові приміщення. Видовжені симетричні фасади членувалися трьома ризалітами, акцентованими колонами, пілястрами й фронтонами. Над карнизом була балюстрада, а високий дах з димарями мав люкарни. Декор фасадів відзначався класичними бароковими формами.

Палацовий комплекс складався, зокрема, з великого регулярного парку з озерами і басейнами. Поруч знаходився палац генерала Григорія Теплова, пансіон мадам Лаянс для дітей «малоросійського шляхетства» тощо.

У Глухові гетьмана охороняла велика кінна команда – «команда біля надвірної корогви» (гетьманського прапора). Охоронці носили зелені гусарські мундири. При палаці працював цілий придворний штат: капелан, придворний капельмейстер, конюший, козаки-«бобровники», стрільці та пташники, які повинні були полювати на дичину та птахів до гетьманського столу і та ін. На святкові дні і сімейні свята відбувалися виходи до Миколаївської і придворної гетьманської церков, молебні з гарматною стрільбою. У палаці постійно відбувалися бали й театральні вистави.

Зародження у ХVІІІ ст. глухівських театральних традицій зазвичай пов’язують саме з появою у Глухові гетьмана Кирила Розумовського, який першим привіз до свого гетьманського палацу професійний театр – театральну трупу з Петербурга, значну частину якої складали іноземці, здебільшого італійці. Вистави демонструвалися на сцені, у спеціально облаштованій театральній залі палацу. Використовувалися і пересувні декорації, які створював сімейний портретист Розумовських Григорій Стеценко.

Перша комедія, з якою дебютував професійний театр у Глухові 30 грудня 1751 р., мала назву «La foire de Hizim» («Ізюмський ярмарок»). Надалі її постійно ставили з перервою у кілька днів. У театральній залі палацу К. Розумовського ставилися також трагедії Есхіла, драми Шекспіра, комедії Мольєра, п’єси українських, російських та італійських авторів. Театр мав балетну групу, яка робила окремі постановки («Алоїза», «Венера і Адоніс» та ін.). На сцені театру лунала музика домашньої капели. Якоб Штелін – німецький мистецький діяч та мемуарист – згадував: «Під керівництвом цього великого знавця і любителя витонченої музики гетьмана Кирила Григоровича Розумовського в Глухові в Україні була організована здебільшого з росіян і лише кількох іноземців домашня капела, подібної до якої в Росії дотепер не існувало. Капела налічувала сорок з гаком добре навчених музикантів, з яких кожен міг з честю виступити самостійно на своєму інструменті».

Попри зовнішній блиск майже придворного побуту в розкішному палаці, К. Розумовський нарікав на тяжке життя в гетьманській столиці, непрості умови та глухівські будні. Нібито через невдалий вибір місця розташування та прорахунки, допущені при будівництві, палац у Глухові виявився незручним і некомфортним для гетьмана.

У 1757 р. К. Розумовський писав канцлеру М. Воронцову: «Мерзенне місце глухівське, на якому я вже майже побудувався, само собою було не надто гарним через вогкість, низину і болотистий ґрунт. Дерев’яна споруда, зведена невчасно й поспіхом недосвідченими теслярами (…). Зрештою, усе це до того мене довело, що винятково задля збереження здоров’я, якому мій глухівський будинок дуже шкодить, я змушений був цього літа почати кам’яний будинок у Батурині».

У 1756 р. Кирилом Розумовським було створено нову адміністративну структуру – «Експедицію Глухівського і Батуринського будівництва». У 1757 р. на місце гетьманського архітектора був запрошений італієць А. Рінальді, родом з Палермо, угода з яким так і не була укладена. На цю посаду зголосився А. Квасов, який до цього з 1748 р. вже працював на запрошення гетьмана.

У 1758 р. гетьман К. Розумовський переніс свою резиденцію до Батурина, хоча формально столицею Гетьманщини залишався Глухів.

Часта відсутність гетьмана у Глухові призвела до поступового занепаду його глухівської резиденції. З опису палацу, датованого 26 лютого 1760 р., видно, що будівля вже частково занепала. І навіть назва документа промовисто свідчить про це: «Реєстр речей, які залишилися при дворі Глухівському, 1760 року, лютого 26 дня».

В описі перераховується майно, яке ще залишалось на той момент у палаці, подається інформація про влаштування інтер’єрів кімнат: «Їдальня обклеєна блакитними шпалерами, у ній шкіряних стільців – 6; червоних із позолоченим верхом – 4; червоних із блакитним верхом – 6. Вікон цілих – 9, при них віконниці – 6. У сінях – ліхтарі червоні. Рубановська обклеєна строкатими шпалерами. У ній – шафа одна, столик круглий – один, білих дерев’яних стільців – 8. Ослін старий – один. Ліжок у всіх покоях – 5. А в старій хаті – 3 шафки і два дубових чотирикутних столики. У коморі, що біля кухні, – залізна кухня. Великих вузьких діжок – 3, менших таких самих – також 3».

Серед документів Глухівського Петропавлівського монастиря зберігся лист військового товариша Герасимова про доставку монастирського лісу для ремонту однієї із зал гетьманського палацу, датований 1763 р.

Після скасування інституту гетьманства в Україні Катериною II (наказ від 10 листопада 1764 р.) усі будівлі гетьманської садиби у м. Глухові одразу були розібрані на будівельний матеріал.

Щодо подальшої долі самого К. Розумовського, то 1765 р. він вирушив у подорож за кордон. Катерина II понад 11 років не дозволяла йому навіть з’являтися в Україні. І лише на початку 1776 р. він зміг уперше після тривалої відсутності приїхати на батьківщину. Із 1794 р. він мешкав у Батурині, де і помер 3 січня 1803 р. на 75-му році життя.

На жаль, крім історичних описів від гетьманського палацу у Глухові не залишилося жодного сліду. Але під землею збереглися залишки споруд, дослідження яких має надати відповіді на питання щодо конструктивних особливостей і облаштування резиденції першої особи тогочасної України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ – Головкиївархітектура, 2002. 592 с.
2. Вечерський В.В., Бєлашов В.І. Глухів. Київ: Абрис, 2003. 164 с.
3. Розумовська М. Розумовські. Родина при царському дворі. Київ: Темпора, 2015. 320 с.
4. Чухліб Т. Гетьмани України. Військо. Політика. Держава. Київ: Арій, 2023. 352 с.
5. Реєнт О. П., Коляда І. А. Усі гетьмани України. Історичне досьє. Харків: Фоліо, 2017. 415 с.
6. Коваленко Ю. О. Історична топографія Глухова доби середньовіччя та ранньомодерного часу : монография. Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2024. 224 с.
7. Коваленко Ю. О. Гетьманські будинки Глухова. Сіверщина в історії України. 2017. № 10. С. 212–219.
8. Мироненко А. Театральні традиції Глухова XVIII–XIX ст. Соборний майдан. 2022. № . С. 1–3.