Миколаївська церква у Глухові є рідкісним зразком храмового будівництва доби гетьманування І. Мазепи. Її унікальність полягає в тому, що, переживши протягом століть кілька пожеж і реконструкцій, запустіння та перебудову, вона практично зберегла свій автентичний вигляд. Ця храмова споруда занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка історії, архітектури та містобудування національного значення (охорон. № 180032-Н).

Миколаївська церква розташована в центральній частині міста на старовинному Радному майдані. Вона відігравала роль головного соборного храму Глухова і була свідком важливих подій українського державотворення XVIII ст. Перед Миколаївською церквою відбувалися козацькі ради: 1708 року тут було обрано гетьманом Івана Скоропадського, 1727 року – Данила Апостола, 1750 року – К. Розумовського. В ній у присутності царя Петра І, урядовців та місцевих мешканців відбулась церемонія церковного прокляття Івана Мазепи та його соратників.

Церква збудована на місці однойменного дерев’яного храму у 1693–1695 рр. на замовлення глухівського сотника Василя Ялоцького і освячена ігуменом Глухівського Петропавлівського монастиря (у майбутньому святителем Димитрієм Ростовським (Тупталом).

Первісно церква була тридільною, триверхою, з двозаломним центральним верхом, без мурованої дзвіниці. Упродовж XVIII–XIX ст. вона неодноразово змінювала своє архітектурне обличчя: після пожежі 1748 р. було відновлено знищений вогнем іконостас, у 1811 р. при капітальному ремонті до храму були прибудовані північний та південний притвори. У 1864 р. відбулась ще одна реконструкція іконостаса. Його було доповнено кількома іконами, спеціально написаними італійцем Паоло Нерушеллі, який оселився у Глухові й навіть став називатися на український манер Павлом Нерушем.

У 1870 р. в церкві було обладнано опалення, а в 1871 р. за проєктом глухівського архітектора О. Гросса було розібрано верх над бабинцем і прибудовано західний притвор з високою двоярусною дзвіницею коштом С. Терещенка. Дзвіниця є вдалим прикладом архітектурної стилізації другої половини XIX ст., у якому імітуються архітектурні форми первісних частин споруди.

Фасади зберігають автентичний вигляд. Зовнішній декор стриманий: грані підкреслено широкими лопатками і півколонками; вікна, розміщені у два яруси, мають спрощені наличники з фігурними розірваними сандриками. Верхи церкви витончені й водночас монументальні: перехід від більшого до меншого призматичних обсягів здійснюють покрівлі пластичних обрисів на кожному заломі. Верхи вінчають глухі ліхтарики з маківками й хрестами ковальської роботи. В інтер’єрі поєднано глибинно-осьовий і висотний принципи розвитку простору. У північній стіні бабинця зберігся внутристінний хід на хори, у південній стіні західного притвору – сходи на дзвіницю. Нині інтер’єр побілено.

У радянський період храм закрили, у 1930 р. все церковне начиння вивезли, іконостас знищили, перетворивши сакральну споруду на складське приміщення. Не збереглись і розписи в інтер’єрі.

У 1976 р. інститут «Укрпроектреставрація» розробив проєкт реставрації храму, який втілювався в життя протягом тривалого часу. Повернення храму релігійній громаді відбулось у 1991 році. Реставраційні роботи були завершені наступного року.

У 2003 р. під час огляду підвальної частини храму, розташованої під бабинцем, було віднайдено опалювальну піч і вентиляційний канал, який простягається попід дерев’яною підлогою через всю церкву аж до вівтаря. Ймовірно, піч і вентиляційний канал були влаштовані одночасно з будівництвом дзвіниці у ХІХ ст. Також у східному куті підвальної частини храму на глибині 2–2,5 м від сучасної поверхні було виявлено склеп із залишками поховання. Поряд зі склепом на глибині 3 м було розташоване ще одне поховання, зруйноване при побудові Миколаївської церкви. Науковці припускають, що у церкві могла бути похована Євдокія Костянтинівна Чарниш (Голуб), удова генерального судді І. Чарниша, донька дружини гетьмана Анастасії Марківни Скоропадської від першого шлюбу з генеральним бунчужним К. Голубом.

У 2009 р. проводився поточний ремонт Миколаївської церкви, під час якого було знайдено фрагменти автентичної підлоги: у вівтарній частині під двома настилами дерев’яної підлоги робітники виявили підігнані одна до одної керамічні плитки, які, ймовірно, устеляли підлогу вівтаря кінця XVII ст. Вони виготовлені з однорідного керамічного тіста від світло-коричневого до теракотового відтінків, мають розміри (з незначними відхиленнями) 20 х 20 х 3 см. Плитки хрестоподібного типу у переважній більшості вкриті кольоровою поливою коричневого кольору. Фігурні плитки мають зелене забарвлення. Також у церкві було знайдено кілька розбитих плиток прямокутної форми, схожих на давньоруську цеглу-плінфу.

Під час археологічних досліджень у 2013 р. було з’ясовано, що підлога первісного мурованого храму залягає на глибині 1,2 м. При більш детальному вивченні культурних нашарувань біля північної стіни виявлено два прошарки деревного вугілля. Перший залягає на глибині 1 м і, вірогідно, є наслідком пожежі 1748 р., а над ним – потужний шар будівельного сміття, що містить биту цеглу та вапняний розчин (підтвердження відбудови храму після пожежі). Другий прошарок знаходиться на глибині близько 0,6 м і є свідченням пожежі 1784 р.

У ході реставрації ніші на східному фасаді церкви, де зараз розміщена ікона Божої Матері «Троєручиця», віднайдено унікальний збережений зразок українського кахлярства кінця XVII ст. – фігурну ліпнину. Покрита тинькуванням і багаторічними нашаруваннями синьої олійної фарби, ліпнина утворювала своєрідний кіот. Знявши покриття, вдалось встановити, що кіот конструктивно пов’язаний з цегляною кладкою XVII ст., а його елементи покриті поліхромною поливою.

Миколаївська церква у Глухові має велике історичне, архітектурне і меморіальне значення, оскільки є найдавнішою мурованою спорудою на теренах міста, унікальним зразком тридільного триверхого храму, яскравим прикладом архітектурного стилю козацького відродження кінця ХVІІ ст., єдиним вцілілим твором видатного архітектора Матвія Єфимова.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. В. Миколаївська церква у Глухові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Миколаївська церква у Глухові (дата звернення: 18.06.2025).
2. Вечерський В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. К., 2001. 349 с.
3. Вечерський В.В. Глухівська старовина. Памʼятки України: історія та культура. 1994. № 3–6. C. 57–62.
4. Вечерський В. Памʼятки архітектури й містобудування Лівобережної України. К., 2005. 588 с.
5. Вечерський В., Белашов В. Глухів. К.: Абрис, 2003. 166 с.
6. Пуцко В. Дещо про творчу спадщину глухівського художника П.Неруша // Північне Лівобережжя та його культура XVIII – поч. ХХ ст. Суми, 1991. С. 70–71.
7. Ткаченко В. Православна Глухівщина. К., 2001. 220 с.