Церква архангела Михаїла належить до втрачених пам’яток історії та архітектури міста Глухова. З плану Глухова першої половини XVIII ст. відомо, що церква знаходилася у центральній частині міста і була однією з архітектурних домінант міста. Мурована Михайлівська церква зі старою дерев’яною дзвіницею стояла поряд із західною межею фортечних укріплень на сучасній вул. Київській. По сусідству з нею розташовувалися будівлі Успенського монастиря, поряд з монастирем з північного його боку біля Києво-Московського шляху (зараз вул. Київська) була розташована сотенна канцелярія.

Перший відомий опис Глухова 1654 р. містить відомості про єдину дерев’яну церкву міста: «У тому городищі встановлена церква стародавня на ім’я архангела Михаїла… в тій церкві веде службу поп Григорій». На сьогодні не встановлено, чи була це відновлена церква, яка існувала ще на початку XVII ст., чи вона була збудована пізніше. Певний час церква виконувала роль соборної, адже саме в ній 15 лютого 1654 р. мешканці Глухова присягнули на вірність московському царю Олексію Михайловичу.

У 1692 р. стародубський полковник М. Миклашевський уклав контракт із майстром Матвієм Єфимовим на побудову нової мурованої церкви. Згідно із задумом М. Миклашевського, її повинні були збудувати тридільною, на зразок побудованої ним у м. Стародубі церкви св. Миколая, але в контракт були внесені поправки. Михайлівська церква у Глухові мала бути стрункішою та симетричнішою на відміну від асиметричної стародубської. Будівництво храму розпочалося 9 вересня 1693 р. У Троїцькому соборі Глухова зберігалася мідна дошка з написом, що розбудова храму здійснювалася за благословенням київського митрополита Варлаама Ясинського та за активної участі стародубського полковника М. Миклашевського, значного військового товариша М. Жураховского, глухівського сотника В. Ялоцького та дружини колишнього сотника А. Рубан.

Крім місцевих майстрів золотарської справи, для глухівських храмів та монастирів дорогоцінні речі виготовляли на замовлення і найвідоміші київські ремісники. Так, у фондах Музею історичних коштовностей та Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» зберігаються срібні потири роботи одного з найвидатніших українських майстрів-золотарів XVIII ст. Івана Равича, один з яких був виготовлений для Михайлівської церкви м. Глухова коштом вдови сотника Криски Никифорівни.

У глухівській Миколаївській церкві зберігалися чотири книги, три з яких – синодики, а четверта – збірник документів. Два синодики належали Миколаївській церкві, а третій – Михайлівській. На його початку був уміщений «упис» роду ієрея Олександра Олександровича Волковицького, котрий був священником Михайлівської церкви. Збірник документів переважно складався з указів світської та духовної влади.

При Михайлівському храмі існував цвинтар, на якому було поховано ряд визначних особистостей періоду Гетьманщини. На початку ХХ ст. історик і краєзнавець А. Малинка повідомляв, що на території, де раніше стояла Михайлівська церква, зайнятій садибою, що належала причту Свято-Троїцького собору, поверхня землі вкрита людськими кістками. Ці знахідки, на його думку, були незаперечним свідченням існування на цьому місці старого кладовища. Також він додав, що це кладовище неодноразово згадувалося в документах. На той час на схилі з північного боку вірогідного кладовища лежав уламок каменя, що наполовину вріс у землю. За словами А. Малинки, він був дуже схожий на могильну плиту. Краєзнавець навів приклади кількох знахідок, що можуть підтверджувати наявність поховань. Під час копання траншеї для підмурків будинку була знайдена золота сережка, а на схилі пагорба – золотий перстень із бірюзою, котрі пізніше були втрачені. Самому ж краєзнавцю місцеві жителі передали кілька збережених знахідок: 2 людські черепи, фрагмент чавунної плити, кілька залізних цвяхів від труни, мідну польську монету 1664 р., шовковий коричневий пояс із залишками зелених візерунків.

Михайлівська церква часто згадується в історичних джерелах саме у зв’язку з похованнями на церковному цвинтарі або всередині храму. Зокрема, на церковному кладовищі були поховані онука наказного гетьмана П. Полуботка Уліана Андріївна (старша) (померла 16 травня 1723 р.), генеральний осавул Василь Якович Жураковський (помер 19 червня 1730 р.), його друга дружина Марія Григорівна Максимович (померла 12 грудня 1729 р.) і син Петро, Тиміш Закровецький – військовий канцелярист (помер 15 січня 1753 р., Герасим Антонович Новомлинський – тафель-декер гетьманський (придворний чин XII класу), (помер 23 лютого 1753 р.). На початку 1736 р. на 74-у році життя помер і був похований у Михайлівській церкві духівник генерального підскарбія Якова Марковича, священник і намісник глухівський о. Никифор.

Історик і мистецтвознавець В. Г. Пуцко вважає, що церкву слід було б називати Архангельською, оскільки вона була заснована на честь двох архангелів – Михаїла та Гавриїла. Згідно з планами Глухова, укладеними у 1724 р. кондуктором Валленом, 1746 р. інженер-прапорщиком Іваном Лукомським, квартирмейстером Магнусом фон Ренне та копією з плану 1778 р., церква стояла у північно-східному куті фортеці неподалік Михайлівської брами на невеликому мисоподібному виступі. Під час археологічних розвідок неподалік місця розташування Михайлівської церкви біля будинку по вул. Київській, 38 було виявлено скупчення великої кількості цем’янкового розчину та шматків давньоруської плінфи. Серед них трапився фрагмент полив’яної плитки, якими вистеляли підлогу в давньоруських храмах. Це може бути свідченням про можливе місцезнаходження неподалік фундаментів церкви споруди давньоруського часу. Храм зазнав значних руйнувань під час пожежі 1784 р. Залишилися лише кам’яні конструкції, а всі дерев’яні повністю згоріли. За наказом імператриці Катерини ІІ залишки церкви були розібрані, а цегла перевикористана для побудови Троїцького собору.

Кандидат історичних наук Ю. О. Коваленко дослідив, що біля Михайлівської церкви проходило підписання гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним) Глухівських статей 1669 р. У 2019 р., до 350-ї річниці обрання його на гетьманство і підписання Глухівських статей, на місці розташування храму відбулась реконструкція тих історичних подій за участі працівників Національного заповідника «Глухів» та представників молодіжного гуртка Громадського об’єднання «Козацький клуб «Гарда».

Література

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. Санкт-Петербург: Типография братьев Пантелеевых, 1878. Т. Х. (Доп. К ІІІ Т.). 838 c.
2. Дневные записки малороссийского подскарбия генеральнаго Якова Марковича. Издание Александра Марковича. Москва: В типографии В. Готье, 1859. Ч. 2. 242 с.
3. Древности. Труды Археографической комиссии императорскаго Московскаго археологическаго общества / [под ред. М.В. Довнар-Запольского]. Москва: Печатня А. И. Снегиревой, 1899. Т. 1. Вып. 3. Приложение. 782 с.
4. Коваленко Ю. О. Історична топографія Глухова доби середньовіччя та ранньомодерного часу / Нац. заповідник «Глухів», Нац. ун-т. «Чернігвський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2024. 224 с.: іл.
5. Малинка А. Находки в г. Глухове, Черниговской г., на месте древнего Михайловского кладбища. Киевская старина. 1903. Кн. 3. С. 208–209.
6. Маханьков М.В. Некрополі глухівських церков і монастирів доби Гетьманщини. Історико-культурна спадщина Дніпровського Лівобережжя, Курського Посейм’я та Слобожанщини: минуле і сучасність. Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 285-річчю обрання Данила Апостола гетьманом Лівобережної України. 2012. С. 97.
7. Мирошниченко А. Н., Назарова В. В. Материалы к «Русскому провинциальному некрополю» по городу Глухову. Сіверщина в історії України: збірник наук. праць: Вип. 14. Ніжин, 2021. С. 78–85.
8. Петренко М. З. Українське золотарство XVI–XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1970. 208 с.
9. Пуцко В. Г. Церковна топографія Глухова XVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. Вип. 2. Київ; Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2009. С. 90–96.
10. Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Харків: Видавець Савчук О. О., 2014. 864 с.