Будівництво Троїцького собору та його дзвіниці від початку робіт до освячення тривало понад вісімдесят років з – 1720 по 1805 рр. Враховуючи значну тривалість будівництва, в архітектурі храму переплелися стильові риси українського відродження, бароко і раннього класицизму. Цей собор був останньою ланкою в розвитку архітектурного жанру «державних соборів», започаткованого гетьманами І. Самойловичем та І. Мазепою. Тому й план храму суто традиційний, що походить ще з часів Княжої держави – хрещато-баневий, шестистовпний, тринавовий, з трьома півкруглими апсидами. Вінчали собор три бані, поставлені на поздовжній вісі. 

За час будівництва храму і дзвіниці змінилось чимало архітекторів: Іван Мергасов, Андрій Квасов, його учні – Федір Савич і Максим Мосцепанов. Та все провідною була роль А. Квасова. Попередній до нього «будівничий» – представник від міста, котрий наглядав за ходом робіт, мав прізвище Пухович. А. Квасов знайшов потенційного підрядника, яким виявився мешканець старообрядницької слободи Олександр Корабельников. За наданим йому проєктом він розцінив вартість виконання різних видів робіт, що дає можливість уявити запланований зодчим вигляд храму. Отже, передбачалося змурувати верхні склепіння, звести над західним компартиментом двох’ярусну дзвіницю, переробити два склепіння на хорах, перекласти вінцеві карнизи на фасадах, примурувати дванадцять круглих стовпів та надмурувати два фронтони, прорізати додатково троє вікон та троє дверей. Ззовні та всередині стіни та карнизи оштукатурювалися та прикрашалися ліпними деталями, що встановлювалися над вікнами, пілястрами та стовпами, у тимпанах фронтонів та у люнетах. Оштукатурювалися також муровані дзвіниця та одна баня. Церква мала завершуватися трьома банями, дзвіниця – шпилем на невеликому барабані. Дзвіниця проєктувалася за аналогією із Петропавлівським собором у Петербурзі, при цьому основний масив глухівського храму увінчувався трьома верхами, що характерно для українського церковного будівництва. Такий задум свідчить про сміливість творчого підходу Квасова, який вміло поєднав дві різні традиції, створивши таким чином оригінальну та виразну об’ємно-просторову композицію.

Автори історичної довідки до «Проекту консервації пам’ятки архітектури ХVIII ст. Троїцького собору в м. Глухові Сумської обл.» (1959 р.), посилаючись на фонди Центрального державного історичного архіву м. Києва, зазначають, що на вимогу генерал-губернатора Малоросії П. О. Румянцева-Задунайського в західній частині церкви була збудована дзвіниця, хоча А. Квасов категорично виступав проти такої ідеї і майже два роки відмовлявся, попереджаючи Малоросійську колегію, що на «существующих основаниях» звести дзвіницю неможливо, адже стіни не витримають такого навантаження і впадуть. Проте Квасова, незважаючи на його попередження, змусили втілити задум генерал-губернатора. «…Здание было уже в таком окончании, что над церковью и кровля везде со стропилами была и по них досками обшивкою отделано, осталось только по той дощатой кровле железом покрыть и на колокольню шпиц поднять, отделкою готов уже был… Едва были закончены в 1772 г. церковь и колокольня, как последняя рухнула» (кандидат архітектури В. Вечерський датує цю подію 1759 р.). При падінні дзвіниця зруйнувала кут церкви. Вся провина за недолугість при будівництві була покладена на А. Квасова.

Архітектор мусив зробити пояснення стосовно причин обвалу. За його словами церква, що будується з часів гетьмана Скоропадського, ніколи не була накрита, через що атмосферні опади підмивали фундамент. Крім того, як показали спеціально взяті проби розчину, стіни роблено з одного каменю без вапна, «не наблюдаемо плотности», через що внаслідок додаткового навантаження відбувалось видування мурування. Після просідання стовпів, до яких були закріплені металеві розтяжки від стіни зі сходами на хори, ці розтяжки потягнули частину стіни, що і послужило причиною ослаблення основи, на яку спиралася дзвіниця. В результаті вона і завалилася. Квасов пояснював Румянцеву, що «сіе все не от неискуства моего последовало, но от слабости фундамента» та рекомендував зруйнований кут церкви відновити, а дзвіницю збудувати окремо від собору, можливо навіть і вищу. Як відомо із подальшого розвитку подій, саме так згодом і зробили.

Останні дослідження щодо локалізації підмурків Троїцького собор доводять, що він стояв у північно-східному куті двору, утвореному сучасними багатоповерхівками по вул. Київській, 53, вул. Терещенків, 53 і будівлею автовокзалу. Мурована дзвіниця при соборі знаходилась північніше храму і практично виходила на червону лінію забудови Києво-Московської вулиці (сучасна вул. Київська). Вона відігравала роль не лише культової, а й містобудівної домінанти. Споруда мала чотириярусну структуру з чітко вираженим горизонтальним членуванням і належала до архітектурного типу «четверик на четверику». Це конструктивно-просторова схема храмової архітектури, за якої один об’єм у формі чотирикутника (четверика) розміщується над іншим подібним об’ємом, і кожен наступний четверик зазвичай меншого розміру. Нижні яруси дзвіниці – масивніші, верхні – легші й візуально витонченіші, що створювало ілюзію вертикальної динаміки.

Дзвіниця вінчалася восьмигранним підбанником з плескатою банею і високим шпилем. Яруси дзвіниці, чітко виділені горизонтальними карнизами, мали власну висотну пропорцію. Карнизи між ярусами спрощено профільовані. У кожній грані наявні традиційні за формою досить великі аркові отвори, що забезпечувало добру акустику для дзвонів. Отвори фланковані вертикальними лопатками й пілястрами. Відсутність надмірного оздоблення і декору вказує на стриманий стиль, орієнтований на функціональність та симетрію. Згідно стилістичним канонам класицизму, мурована та тинькована дзвіниця при Троїцькому соборі була, імовірно, білого кольору.

Дзвіниця була знищена під час першої хвилі кремлівської антирелігійної кампанії. 14 березня 1929 року секретаріат ВУЦВК на подання НКВС УСРР надав дозвіл на її руйнування. Дізнавшись про це рішення, яке було ухвалено без необхідного в таких випадках погодження з Народним комісаріатом освіти, професор Ф. Ернст звернувся до Глухівського окрвиконкому з проханням зберегти цю пам’ятку. Це клопотання підтримав заступник наркома освіти О. Полоцький. Але це не спинило руйнації, яку розпочали 12 червня 1929 року.

ДЖЕРЕЛА

1. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. 592 с.
2. Державний архів Харківської області, ф. 7, оп. 1, спр. 1752, 35 арк.
3. Проект консервації пам’ятки архітектури ХVIII ст. Троїцького собору у м. Глухові Сумської обл. Рукопис, 1959. 29 c.
4. Юрченко С. Б. Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові. Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Вип. 8. Київ – Глухів, 2015. С. 14–24.
5. Тищенко Є. Троїцький собор у Глухові. Соборний майдан. 2021. №3 (105). 8 с.