Трьох-Анастасіївська церква у центрі Глухова є наймасивнішою домінантною спорудою міста і, безумовно, його окрасою. Але саме такий вигляд церква мала не завжди. За версією архієпископа Філарета (Гумілевського), раніше на її місці стояла дерев’яна Воскресенська, час побудови якої невідомий. Під час однієї з пожеж храм згорів, і в 1717 р. коштом дружини гетьмана Івана Ілліча Скоропадського Анастасії Марківни на цьому місці була побудована нова мурована церква св. Анастасії, яку ще називають гетьманською.

Церква була зведена на території гетьманського двору спочатку як домова, а настоятелями храму були військові капелани. Це був тридільний безбанний, зального типу храм з гранчастою апсидою і дзвіницею над західним притвором. У царській грамоті від 7 липня 1718 р. повідомлялося, що І. Скоропадський надав для утримання нової церкви та лікарні присілок Нову Греблю і млин.

У 1722 р. під час пожежі Анастасіївська гетьманська церква повністю згоріла, про що йдеться в листі до гетьмана, написаному господарем двору рейментарського (гетьманського) Григорієм Яснопольським. Він зазначив, що під час пожежі згоріло приміщення разом із церковним начинням, богослужбовим одягом, постраждали навіть церковні дзвони.

У 1723 р. церква вже була відбудована, оскільки 27 жовтня того ж таки року Я. Маркович у своєму щоденнику залишив запис про відвідування служби Божої у церкві сятих Анастасій. На підставі грамоти Єлизавети Петрівни від 13 липня 1743 р. за Анастасіївською церквою були закріплені не тільки дари гетьмана І. Скоропадського, а й пожертвування інших осіб. Наприкінці ХІХ ст. у церкві зберігалися грамоти Петра І та Єлизавети Петрівни, датовані відповідно 1718 та 1744 рр., та універсал гетьмана К. Розумовського на володіння землею та будинками.

У 1744 р. з Київської митрополії до Глухівської протопопії був надісланий запит про кількість шинків у церковних парафіях. Згідно зі складеним списком, у володінні кожної з парафій глухівських храмів перебували від одного до п’яти шинків, натомість у парафії Анастасіївської церкви – жодного. У 1748 та 1784 рр. церква постраждала від пожеж і кожного разу зазнавала значних перебудов.

Мурована церква св. Анастасії була прикладом сакральної архітектури XVIII–XIX ст. Її первісна одноповерхова структура згодом була доповнена другим поверхом, що засвідчує етапну трансформацію функціональної організації споруди. Зовнішній вигляд церкви відображав складну просторову композицію з рисами стриманої класицистичної стилістики. Така еволюція стала свідченням поступової адаптації храму до нових богослужбових потреб.

Центральна частина церкви – четверик, накритий великою банею з хрестом на високому циліндричному барабані. Форма та пропорції надають куполу класицистичної стриманості. Окремо, на східному боці, була розміщена апсида восьмигранної форми.

Фасади церкви характеризувалися загальною симетричністю композицій: застосуванням антаблемента з колонами, пілястр з капітелями, прямокутних та аркоподібних вікон, а також виразних горизонтальних карнизів. Дзвіниця двоярусна, з відкритими арковими прорізами (у верхньому ярусі – для дзвонів).

Яруси дзвіниці виділені масивними добре профільованими горизонтальними карнизами. Вони не лише візуально членували фасад, але й виконували роль архітектурного поясу, що підкреслював завершення кожного ярусу.Купол дзвіниці шоломоподібної форми, увінчаний хрестом. Простота форм дзвіниці та аркові отвори – ознаки класицистичної логіки простору.

Під час скорочення церковних парафій глухівську Анастасіївську церкву, парафія якої була найбіднішою у місті, було зачинено і приєднано до Троїцького собору. Лише після того, як глухівський купець Артемій Терещенко у 1846 р. виділив на утримання церкви 4 тис. крб., храм було відремонтовано, а в його стінах відновилася служба. А. Терещенка обрали церковним старостою. У 1861 р. його коштом на верхньому поверсі Анастасіївської церкви було влаштовано приділ на честь Воскресіння Христового, а у 1872 р. на правому боці головного корпусу храму – приділ на честь св. мученика Артемія. Протягом 1872–1873 рр. на облаштування нового приділу та ремонт іконостаса Анастасіївської церкви було витрачено 6146 крб. У такому вигляді вона залишалась до 1897 р. У 1877 р. А.Я. Терещенко помер. Його поховали біля церкви, а пізніше, у 1882 р., тут знайшла спочинок і його дружина.

У 1885 р. коштом цукропромисловців братів Ніколи та Федора Терещенків поряд зі старою Анастасіївською гетьманською церквою розпочалося будівництво нової церкви з дещо зміненою назвою – Трьох-Анастасіївська. Серед місцевих краєзнавців побутує своєрідне тлумачення назви храму: нібито ще дружина гетьмана І. Скоропадського Анастасія Марківна, не знаючи напевно, на честь якої з трьох шанованих православною церквою святих Анастасій надане їй ім’я, вирішила освятити збудований храм на честь усіх трьох Анастасій. Насправді ж стара гетьманська церква жодного разу не згадується у письмових джерелах як Трьох-Анастасіївська. Ця назва вперше з’явилася тільки після побудови нового храму, отже до Анастасії Скоропадської вона жодного відношення не має.

Брати Терещенки звернулися до Священного Синоду з проханням розібрати стару гетьманську церкву «с тем, чтобы из материала сей церкви соорудить кладбищенскую часовню при деревне Новой Гребле». Терещенки фундували Трьох-Анастасіївську церкву з наміром не тільки затьмарити найвеличніший з новозбудованих у ті часи Володимирський собор у Києві – в ній у першому нижньому ярусі повинна була розташовуватися їхня родинна усипальниця. Гетьманська ж Анастасіївська церква на тлі нового храму «значно принижувала його величну красу».

Для визначення архітектурної та історичної важливості старої церкви була створена комісія у складі членів Церковно-археологічної комісії при Київській духовній академії: професорів Миколи Івановича Петрова, Петра Олександровича Лашкарьова, благочинного глухівських церков отця Герасима Смолічева, настоятеля глухівської Трьох-Анастасіївської церкви протоієрея Симеона Чернявського і старости цієї церкви Петра Васильовича Бека. 30 червня 1894 р. комісія розпочала свою роботу.

Найбільш цікавим і важливим документом, підготовленим під час роботи комісії професорами М. Петровим та П. Лашкарьовим, був опис старої Анастасіївської церкви, який зберігається в архіві Інституту історії матеріальної культури у Санкт-Петербурзі. У ньому зазначено, що будівля храму, яка підлягає знесенню, не являє собою цінності в архітектурному відношенні. Споруда у плані має вигляд правильного чотирикутника. Вона двоповерхова зі звичайними пласкими стелями. Зі східного боку прибудована шестигранна апсида і два фронтони, кожен з яких спирається на 6 колон з північного та західного боків. Вівтарний шестигранник має пілястри по гранях і карниз, який проходить посередині стін. Над верхнім рядом вікон розташований поясок, який піднімається півколом над кожним з вікон. На стінах головної будівлі на висоті приблизно 5 м знаходиться виступ, який утворився внаслідок пізнішої надбудови, коли було прибудовано також і колони з фронтонами. Як стверджували експерти, прибудови були виконані неякісними матеріалами, внаслідок чого цегла на колонах мала сліди вивітрювання, і тому існувала загроза обвалу фронтонів. За словами М. Петрова та П. Лашкарьова, крім згадки про будівництво церкви дружиною гетьмана Івана Скоропадського Анастасією, з будівлею пов’язані ще спомини про страшні спустошуючі пожежі, котрі, знищуючи існуючу забудову, не пощадили й Анастасіївську церкву у центрі міста. Аналогічні висновки дала Імператорська археологічна комісія. 2 січня 1895 р. вийшов відповідний указ Святійшого Синоду.

Історія найбільших глухівських пожеж ХVІІІ ст. безперечно відобразилася на зовнішньому вигляді храму. Зовні можна було розрізнити його частини, збудовані у три етапи. На думку дослідників, вівтарний шестигранник був єдиною частиною, що збереглася від першого храму, збудованого ще А. Скоропадською. Інші частини храму були прибудовані пізніше, про що свідчили залізні ковані конструкції, якими прибудовані стіни були скріплені зі стінами вівтарної частини. Верхня частина цих стін з колонадою та фронтонами, на думку М. Петрова та П. Лашкарьова, містила сліди останньої катастрофи, пережитої будівлею. Проста форма колонади вказувала на те, що побудовано її було наприкінці ХVIII або на початку ХІХ ст. 

Стару Анастасіївську церкву почали розбирати, а тим часом нащадок гетьмана Івана Скоропадського Павло Скоропадський у 1899 р. подав прохання про її збереження як родинної пам’ятки. На початку ХХ ст. на місці старої гетьманської церкви Скоропадські збудували каплицю, застосувавши у її конструкціях вівтарну частину церкви ХVIII ст.

ЛІТЕРАТУРА

1. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды. Чернигов: Губернская типография, 1873. Кн. 7. 436 с.
2. Шишкіна Ю. А. Трьох-Анастасіївська церква – перлина глухівської архітектури. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. Київ – Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2009. Вип. 2. С. 135–139.
3. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 51. Генеральна військова канцелярія, оп. 3, спр. 708. Повідомлення господаря гетьманського двору Григорія Яснопольського про пожежу в м. Глухові, під час якої згоріла церква св. Анастасії. 18 квітня 1722 р. 3 арк.
4. Дневные записки малороссийского подскарбия генеральнаго Якова Марковича. Издание Александра Марковича. Москва: В типографии В. Готье, 1859. Ч. 1. 268 с.
5. Жукова С. П. До питання про благодійну діяльність Терещенків у Глухові. Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: матеріали другої науково-практичної конференції 17 квітня 2003 р. Глухів: РВВ ГДПУ, 2003. С. 55–58.
6. Пуцко В.Г. Анастасіївська церква у Глухові. Історико-культурні надбання Сіверщини в контексті історії України: збірник наукових праць. 2006 р. Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. С. 135–137.
7. Мірошниченко О. М. Глухівська каплиця Павла Скоропадського. Соборний майдан. № 5 (89). 2018. С. 4–5.